Звичайний вундеркінд

Кажуть, талант проявляється в ранньому дитинстві. Але у випадку Дмитра Костика прикметник «талановитий» не зовсім відповідає дійсності, тут радше пасує слово «вундеркінд». Його потяг до підприємництва, за словами батьків, проявився вже в 3 роки, коли малюк намагався продавати своїх іграшкових солдатиків, щоб назбирати грошей на набір машинок. А схильність до математики, техніки й програмування почала реалізовуватися в 6-7 років. Хлопчик захоплювався радіоелектронікою, паяв приймачі, а ще приблизно в цьому ж таки віці зібрав свій перший комп'ютер, приводом до якого служив магнітофон, а носіями інформації – аудіокасети.
«Інтернету не було, ігри були в обмеженій кількості, – розповідає Дмитро. – І ця нестача послужила поштовхом до зацікавлення програмуванням та IT-сферою. Тоді, у початкових класах, я усвідомив, що можна створювати щось своє, не просто паяти, а писати код. Я освоїв простеньку мову бейсік, з допомогою якої можна було робити речі на кшталт тетріса. Так і пішло».

Король шкільної булочної

Свій перший комерційний проект Дмитро реалізував у 14 років. Хлопчик був частим гостем у телерадіомайстерні в своєму рідному Стаханові, приходив туди заради різних «залізок» і досвіду.
– Я спостерігав за роботою бухгалтерії майстерні, яка здійснювалася в Exel на Windows-95, і мене не покидала думка, що те ж саме можна робити зручніше й грамотніше, – згадує Дмитро.
І юнак розробив програмну оболонку, що дозволяє оптимально й швидко відстежити замовлення і провести первинний бухгалтерський облік.
– Грошей за це я попросити соромився, – сміється Дмитро. – Але господар майстерні дістав гаманця, відрахував 300 доларів і сказав: «Це тобі на морозиво, і продовжуй займатися цією справою!»
Гроші на ті часи були величезні, і школяр міг дозволити собі буквально все – стати, як він жартує, королем шкільної булочної.
– У 14 років я вперше усвідомив, що за написання програм можна брати чималі гроші, – продовжує Дмитро.
І клієнти не змусили себе чекати: про талановитого юнака по містечку поповзли чутки.
Після школи Дмитро поступив... одразу в 4 виші. Причому в Московський державний університет (МГУ) запрошували його на підставі численних перемог на олімпіадах з фізики та інформатики. Але в підсумку Дмитро вибрав КПІ – за неповторну атмосферу.
– Уже в 10-му чи 11-му класі я зрозумів, що на олімпіадах можна підібрати собі команду, познайомитися з однодумцями, – розповідає Дмитро. – Kodisoft народився з людей, які мене захоплювали своїми інтелектуальними можливостями.
Компанію Костик зареєстрував 2006 року. До того часу Дмитро зі своїми друзями вже декілька років займалися аутсорсингом і заробляли достатньо для того, щоб дозволити собі робити тільки те, чого хочеться. А хотілося зосередити зусилля виключно на власних інноваційних розробках.

Офіс в гуртожитку

– У 2004–2006 роках в Україні почав активно розвиватися аутсорсинг, але ми зрозуміли, що це не наше, – продовжує Дмитро. – Аутсорсинговий бізнес створюється суто за рахунок людського ресурсу, ти  маєш маржу на кожній людині, і для того щоб зростати, доводиться наймати все більше людей і просто розвивати прошарок середнього менеджменту. Із замовниками не було ніяких проблем, тому що якість коду, які писали українські хлопці, була набагато вищою, ніж потребував ринок. Але ж я вередлива дитина, яка робить тільки те, що подобається. В аутсорсингу ж не було ніяких творчих викликів.
Першим унікальним продуктом компанія Kodisoft стали пристрої та програмне забезпечення з Вluetooth-маркетингу. Це принципово новий інтерактивний канал комунікації зі споживачами: пристрої дозволяють передавати електронний контент на мобільний телефон по Вluetooth саме в той момент, коли споживач перебуває безпосередньо біля того чи іншого закладу. Однак поширився продукт переважно на Заході. За словами Дмитра, український ринок доросте до нього тільки років через п'ять.
– У нас є партнери в Штатах і по всьому світу, у репутаційних цілях ми відкрили дочірню компанію в Британії. Наш партнер у Лондоні займається виключно продажами та розгортанням мережі Вluetooth-маркетингу в Європі, – говорить Дмитро.
Початкові версії розроблялися ще в гуртожитках КПІ – першому офісі Kodisoft.
– Це був теплий і веселий час, – згадує пан Костик. – Була маса курйозів. Наприклад, нам потрібно було по Скайпу провести переговори з радою директорів однієї великої московської фірми, і ми для солідної картинки камуфлювали обстановку, створювали видимість серйозного офісу... І попри те що в найбільш відповідальний момент один з наших хопців пройшов перед камерою на кухню, вдягнений у строгий піджак зверху та... білизну знизу, перемовини пройшли успішно.

Повітряні екрани та золоті рибки

Наступним глобальним проектом Kodisoft став напрямок Koligh. Система дозволяє проектувати графіку і відео будь-яких форматів на найрізноманітніші поверхні – стелю, вітрини, стіни, скло. Потім споживач може інтерактивно керувати спроектованими образами. Наприклад, ви проходите по ділянці підлоги, а під вашими ногами розквітає квіткове поле, або пливуть золоті рибки.
– Шість років тому це було нереально круто, – згадує Дмитро. – Та й сьогодні Koligh залишається одним з наших ключових напрямків, ми постійно випускаємо нові версії.
Одним з клієнтів продукту стала компанія «Coca-Cola Україна». Kodisoft спроектували інтерактивний музей Coca-Cola, який розпочав свою роботу в березні 2012 року. Представники іноземних офісів відзначили перевагу українського музею над іншими: інтерактивні поверхні, великі презентаційні стенди, ігри для дітей й дорослих, а також єдиний на сьогодні в СНД повітряний 3D-екран, через який можна проходити без перешкод і який реагує на ваші рухи. Фантастика? Однак іншими речами Костику займатися банально нудно.
– Ми дуже уважно ставимося до вибору напрямків, у яких нам хотілося б щось робити. Пріоритет віддається консервативним сферам, де можливо щось кардинально змінити, – каже Дмитро.
І наступною сферою для застосування творчих здібностей програмістів з компанії Кodisoft став ресторанний бізнес.
Останні три роки хлопці працювали над проектом Interactive Restaurant Technology. Повністю інтерактивний ресторан, із змінним за вашим бажанням інтер'єром, у якому замовлення можна зробити натисканням кнопки на столі, поспостерігати за приготуванням вашої страви на стіні, знову ж таки за допомогою інтерактивної поверхні столу послати дівчині пляшку шампанського і «повісити» її фото на стелю, – усе це не казка, а реальність. Компанія Kodisoft запустила інтерактивний ресторан на Кіпрі  на сто місць, і вже відкрила офіційні продажі своїх нових технологій.
– З часів фастфуду в ресторанному бізнесі не з'явилося нічого революційно нового, – ділиться своїми міркуваннями Дмитро. – Упевнений, що майбутнє тут за інтерактивними технологіями, ми змінимо весь світовий ринок. У ресторан ходять насамперед за атмосферою, яку досягти можна двома речами: або сервісом, що залежить від некерованого людського чинника, або інтер'єром і технологіями.
Однак поширення продукту в Україні пан Костик прогнозує не раніше, ніж IRT оцінять за кордоном. Такі вже реалії нашого бізнес-клімату.

Звичайний вундеркінд

Кадри вирішують усе

Інформацією про доходи та інвестиції пан Костик принципово не ділиться.
– Ось коли ми вийдемо на IPO, а ми плануємо це зробити в сегменті IRT, то ця інформація потрапить у загальний доступ, – каже Дмитро. Натомість із задоволенням розповідає про іншу велику складову бізнес-процесу – кадри. Зараз кістяк компанії Kodisoft становлять 12 програмістів-девелоперів. І незважаючи на розтиражовані бренд і звання «українського інтелектуального потенціалу в IT-сфері», підбирати співробітників пану Костикові не так-то легко.
– Потенціал, безумовно, є, але він втрачається, – вважає Дмитро. – У 2004 році в Україні почав формуватися IT-ринок, виросли такі гіганти як Global logic, Epam. Це аутсорсні компанії, які одержують прибуток внаслідок людського ресурсу, конвеєра. Отже, зарплати стали зростати швидко та різко, бо великі фірми переманюють один у одного співробітників. У підсумку заробіток айтішника зараз близько 22 тисяч гривень при середній по країні платні в 3,5 тисячі. Це бум, але водночас нездорова ситуація, яка не може довго тривати. Чим займається співробітник? Замовники аутсорсу, такі як Philips, Samsung або Dell, мають власні research-центри в Японії, Ізраїлі та Німеччині, це три локації наукомістких технологій, де й вигадують основні інновації. В Україні ж замовляють розробки третього сорту – приміром, створення русифікованих меню, тестування, тобто те, що там робити дорого, а тут дешево й якісно. Програмісти в наших IT-гігантах нічого не створюють – вони просто натискають на кнопочки, пишуть простий код. І ось результат: разом із зростанням зарплат ми маємо зниження інтелекту.
Свої висновки Дмитро робить на підставі стажувань, які періодично організовувала компанія для талановитої молоді. Молодь жартувала на форумах: потрапити в Kodisoft на стажування складніше, ніж на роботу! Протягом двох місяців фахівці навчали хлопців програмування, матапарату, маркетингу. І в результаті з групи в 6-12 чоловік на роботі залишалися 1-2. Решта не проходили «тесту на палаючі очі».
– Ми відмовилися від стажувань, оскільки протягом останнього взагалі не змогли знайти людей, які б відповідали нашим критеріям, – зітхає Дмитро. – Нинішні айтішники – це розпещені діти, які звикли сидіти в соціальних мережах й виконувати механічну роботу. Але вони не фанатіють від того, що роблять.

Звичайний вундеркінд2
Дмитро називає себе патріотом у невульгарному сенсі цього слова, він мріє про те, щоб в українській IT-сфері і взагалі в країні були комфортні умови для розвитку бізнесу й самореалізації. Але основним у цьому питанні власник Kodisoft уважає навіть не зміни в законодавстві й не притоки іноземних інвестицій. На його думку, найголовніше – це вміти мріяти й діяти. Для підняття мотивації українців, що неабияк похитнулася під час кризи, Kodisoft займається соціальними проектами. Нещодавно організували акцію «Мрій! Дій!»: на плакатах у метро зображені видатні українці-винахідники. І саме концепцію цієї акції Дмитро називає своїми основними бізнес-принципами та факторами успіху: мріяти, любити свою справу, приділяти праці над своєю метою максимум часу. Тоді будь-які складнощі виявляються вторинними.


Ганна Бельдій
--