Упакувати Україну
Компанія «Європак» зародилася ще в далеких1990-х. Її заснували колишні працівники паперової фабрики в місті Малині на Житомирщині, на той час виробництво там майже зупинилося, адже саме почався розпад СРСР. «Перспектива ПАК» (саме така була первинна назва фірми) спеціалізувалася на продажі паперу, який завозився з Німеччини. Але згодом, у 2003 році, супермаркети, які почали активно відкривати власні пекарні, неабияк зацікавилися паперовими пакетами. Тоді, за словами Сергія Новака, співвласника «Європаку», і виникла ідея налагодити власне виробництво такої продукції в рідному Малині. Тому поїхали до Німеччини та закупили там комплекс необхідного обладнання, яке, до речі, коштувало недешево – 40–70 тис. євро за станок. Частину машин дообладнували на батьківщині – так було дешевше й раціональніше, пояснює пан Новак. На щастя, один із засновників компанії мав власний земельний наділ у 3 га. Тож там і побудували складський та виробничий комплекси. «Рідна земля завжди допомагає. Особливо це було помітно під час кризи, коли наш бізнес не відчував на собі тягар оренди», – зазначає бізнесмен.
Узагалі за весь час інвестиції в розвиток компанії уже досягли 5 млн грн. Частина коштів – кредити, які досі ще погашаються. «Ми брали їх із розрахунком, що вони окупляться протягом семи-восьми років. І не схибили: майже на 75% наші сподівання виправдалися. І сьогодні ми впевнено розвиваємось», – ділиться інформацією пан Новак. Команда тут складається з 40 спеціалістів, більша частина яких працює в цехах. Нині обсяг виробництва в місяць становить близько 20 тонн паперу, а це 6–7 млн пакетів різних розмірів. У періоди сезонності фабрика навіть працює в чотири зміни. Серед основних оптових замовників – супермаркети (наприклад, «Фора», «Сільпо», «Фуршет», «Караван»), а також кафе та ресторани. Звертаються й виноробні заводи, птахофабрики, рекламні агенції тощо. Паперову продукцію «Європак» сьогодні можна зустріти практично в усіх регіонах України.
Серйозну увагу керівництво компанії нині почало приділяти роздрібним продажам. За переконанням Сергія, вітчизняний ринок іще зовсім не вивчений. Останнім часом спостерігається зацікавлення з боку майстрів ручної роботи, роздрібних торговельних точок по випічці лаваша, весільних агенцій, які беруть упакування, наприклад, для короваю й так далі.
Інколи попит буває дуже нестабільний і непередбачуваний. Якось торік з’явився недовготривалий інтерес до пакетів у продавців пива. «Коли 2010-го був прийнятий закон, який забороняв розпивати спиртні напої в громадських місцях, у нас одразу ж народилася ідея виготовлення пакетів під пивні пляшки, як це роблять у європейських країнах. Ми швидко провели локальне опитування в межах одного району Києва й виявили доволі високу зацікавленість до запропонованої нами продукції. За тиждень створили тематичний сайт і набрали команду кур’єрів, які протягом наступного тижня рознесли візитки по різних ятках. Дальші два-три місяці виявилися для нас урожайними – усі почали купувати наші пакети під пивні пляшки. Та з появою в інформаційному просторі, зокрема, у інтернеті, повідомлень про те, що використання пакетів розцінюватиметься правоохоронцями як навмисне правопорушення задля прикриття вживання пива в громадських місцях, за що і штрафуватимуть відповідно, попит на них різко зменшився», – розповідає бізнесмен. До речі, той випадок зайвий раз підтвердив наміри керівництва активніше пропонувати свою продукцію в мережі, та прискорив, за словами пана Новака, розробку онлайнової стратегії.
Власники «Європак» хочуть створити підприємство, яке б не поступалося німецьким холдингам, що забезпечують продукцією всю Європу й обладнані за останнім словом техніки. В Україні ж досі немає виробника, який би міг створити альтернативу поліетиленовим пакетам, оскільки відсутнє власне виробництво паперу, та й технічне оснащення недостатньо сучасне. А це могло б значно здешевити кінцеву продукцію. Адже надсучасні станки демонструють високу продуктивність, яка вітчизняним виробникам і не снилася – вони здатні випускати за хвилину 10–15 пакетів з блочним дном і 400–500 пакетів саше.
Однак українські реалії й недосконале законодавство створюють складні умови для існування вітчизняного бізнесу, тому наздоганяти іноземців нелегко. З досвідом, за словами пана Сергія, прийшло розуміння, що тутешній бізнес задля стійкості та досягнення поставленої мети потрібно ще й диверсифікувати (розвивати одночасно різні напрямки – ред.). Тому в рамках проекту три роки тому було відкрито окрему компанію, що займається брокерством на митниці, і вже на сьогодні укладено понад 30 договорів з митного оформлення вантажів.
«Найголовніше для нас – вийти на «швидкісну доріжку», тобто налагодити бізнес так, щоби він працював, як годинник. А для цього потрібні досвід, практика та сміливість, чого багатьом бракує. Гадаю, у нас усе вийде», – оптимістично підсумовує Сергій Новак.
Віталій Шокал
--