Ірина Назарова
У труднощах –великі можливості

Адвокат Ірина Назарова переконана, що найважливіше в законі – його дух. Тому у своїй роботі вона зажди спирається на загальнолюдські моральні цінності і прагне довести на міжнародному рівні, що українські юристи нічим не поступаються європейським.

Пані Ірино, Ви пам’ятаєте свою першу справу? Що це був за випадок?


Ще й як пам’ятаю, адже моєю першою судовою справою став захист батька. Дуже важко було захищати власного батька, тим паче, що цю справу я програла. Тоді я навчалася на 4-му курсі в Київському інституті міжнародних відносин, а в батька був маленький комп’ютерний магазин. Тато брав приміщення в суборенду в агентства нерухомості, а те, своєю чергою, орендувало його в державного підприємства. До договору оренди застосовувалося положення Закону про оренду державного майна. Зненацька агенція підвищила орендну плату за приміщення. Я докладно вивчила договір оренди і Закон про державне майно, у якому було зазначено, що здавати приміщення в суборенду дозволяється за ціною, яка не перевищує його орендну плату. І хоча закон був на нашому боці, справу ми програли. Адвокат, який представляв інтереси опонентів, побачивши мене, сказав: «Дівчинко, якщо ти не зупинишся, ми твого батька збанкротимо». Я гадала, що це лише слова. Однак помилилася: у нього дійсно були зв’язки, і справа закінчилася батьковим банкрутством.


Перший драматичний досвід не відвернув Вас від ідеї стати професійним юристом?


Ні. Тоді у сім’ї почалися матеріальні труднощі: мати працювала в Печерській лаврі, батько збанкрутував... Я дуже любила і люблю філософію, однак вирішила обрати професію, котра близька до філософії, але дозволяє допомагати батькам фінансово. Мені здалося, що найоптимальніший варіант — право.


А як прийшли до ідеї створення власної компанії?


До цього був великий шлях. Після практики в компанії «Проксен» я влаштувалася юристом до компанії «Козьяков і партнери». Згодом я стала там партнером, однак, на жаль, ця компанія розпалася.


Спершу я не планувала відкривати свій бізнес. Радше було бажання створити професійний судовий і арбітражний департамент, який міг би представляти інтереси клієнтів як в українських, так і в іноземних судах. Цю ідею підтримав мій нинішній чоловік Андрій Вишневський. Ми підготували відповідну комерційну пропозицію юридичній фірмі «Астерс», і її керівництво погодилося. Ми прийшли до компанії «Астерс» партнерами, зі своїми адвокатами і клієнтами. Але, пропрацювавши там рік-півтора, дійшли висновку, що необхідно засновувати власну фірму, адже наші особисті погляди на управління та погляди в компанії «Астерс» відрізнялися.


Словом, ми з чоловіком вирішили, що відкриємо власну компанію Engarde. До цього моменту я ніколи не прагнула бути управлінцем, для мене було великим задоволенням займатися суто юриспруденцією. Однак наразі я розумію, що здатна працювати не тільки як юрист, але і як керівник.


А чому не назвали компанію «Назарова і Вишневський» або «Назарова і партнери»?


Юридичний бізнес будується на амбітних професіоналах, партнерах. І заснувавши компанію, ми запросили до співпраці наших колег, із якими працювали разом багато років. Уважаю, що вони повинні бути й почуватися в компанії рівними партнерами і ставитися до бізнесу як до власного. Якщо ж вони даватимуть клієнту бізнес-картку «Назарова і партнери», це, як на мене, принижуватиме їхній внесок у розвиток компанії.


Чому було вирішено, що керівним партнером, менеджером станете саме Ви? Адже Ви створювали цей бізнес разом із чоловіком...


Ми з Андрієм дійшли обопільного рішення, що посада керівника мені вдасться краще. До того ж у період створення компанії чоловік дуже багато часу присвячував роботі з одним із провідних наших клієнтів — «Смарт-Холдингом». Він був змушений перебувати в офісі замовника більшу частину робочого часу. Цей чинник став вирішальним.


Назва Engarde відображає лише один аспект юридичного процесу — захист, але ж Вам доводиться і «нападати». Чи не обмежили Ви себе, назвавшись винятково захисниками?


Слово «еngarde» має кілька варіантів перекладу, один із них — «на варті», «захищати». «Engarde» — це перша позиція у фехтуванні. Коли фехтувальники стають у бойову стійку, вони вигукують: «Engarde!», і в цьому разі це означає «До бою». А після прийняття позиції «До бою» вже вирішують, що їм робити — нападати чи захищатися. Але напад у нашій роботі — це теж захист, захист інтересів клієнта. Коли ти нападаєш, це означає, що ти когось захищаєш.


Коли засновували фірму, які були плани щодо її спеціалізації і чи змінилися вони за півтора року існування?


Ми планували, що в нас буде дві основні конкурентні переваги: корпоративне право і судова практика, як українська, так і міжнародні арбітражі та євросуди. Зокрема, мені дуже хотілося довести на міжнародному рівні, що українські юристи нічим не гірші за європейських і нас є за що поважати. Адже сьогодні українських юристів украй рідко наймають із метою представництва інтересів у міжнародних судах на рівних засадах з іноземними колегами. Так улаштований міжнародний ринок.


За півтора року ми зробили навіть більше, ніж я мріяла, незважаючи на кризу. Мене почали призначати арбітром у міжнародних судах. Приміром, зараз у Лондоні я супроводжую як адвокат судовий захист угоди. Контракт підпорядкований англійському праву, але зачіпає інтереси українських клієнтів, і це надзвичайно цікаво.


Як Вам вдається в Лондоні виступати в ролі арбітра чи юриста, адже місцевий закон має свої особливості?


Арбітраж — це альтернатива державному суду. Ясна річ, необхідно добре розумітися на англійському праві, але є колеги, з якими завжди можна проконсультуватися. Принципи права схожі в країнах цивільного права і в державах англосаксонської системи права, попри те, що це різні системи. до того ж завжди можна звернутися за допомогою до іноземного колеги, порадитися з фахівцями. Разом із тим треба знати та розуміти хоча б ази англійського права, без цього аж ніяк не обійтися.


У роботу з головою

Чи могли б Ви навести приклад справи, що стала для Вас особливим уроком?


Усі мої справи є такими. Кожна чомусь навчає. Узагалі, колись я здійсню свою мрію і напишу велику книгу про людські взаємини, про життя. Тому що за кожною справою стоїть якась окрема й особлива історія.


Розкажіть про справу Студії «1+1». Чи була вона для Вас важливою?


Справа «1+1» була цікавою з професійного погляду і водночас складною. Я представляла інтереси Валерії Мірошниченко, дружини Олександра Роднянського. Нагадаю коротенько суть справи: 2006 р. Печерський районний суд Києва визнав право на покупку Ігорем Коломойським 70% статутного капіталу ТОВ «ТРК Студія «1+1». Це рішення ґрунтувалося на усній домовленості пана Коломойського та пана Роднянського у швейцарському пабі, а свідками були підлеглі Коломойського, свідчення яких суд узяв до уваги. Проте апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, а згодом Верховний суд рішення апеляційного підтримав. Таким чином, справа закінчилася на користь «1+1». Кінець кінцем частку в «1+1» однаково було продано Коломойському. Тож підґрунтя цієї історії не таке просте...


Ви справляєте враження людини із загостреним почуттям справедливості...


Так, я часто безкоштовно бралася за резонансні справи, бо не могла спостерігати мовчки за тим, що відбувається, тож прагнула боротися за правду, закон. Свого часу це спонукало мене взятися за справу щодо незаконної приватизації Нікопольського феросплавного заводу, в якій я на громадських засадах представляла Фонд державного майна України. Бажання будь-що досягти справедливості примусило мене взятися і за справу про захист Міністерства оборони України. На російському телевізійному каналі РТР випустили до ефіру сюжет про «таємні українські в’язниці ЦРУ». Ми вирішили: на це не можна заплющувати очі, потрібно реагувати. Ми звернулися від імені Міністерства оборони до суду і виграли справу. Російське телебачення не змогло надати жодного доказу, крім відеозапису, на якому якась анонімна людина, спиною до камери, розповідала про ці в’язниці. Цей матеріал навіть потрапив до Венеціанської комісії.


А що це була за справа, у якій Ви виступали на боці позивача та відповідача одночасно?


Ще в студентські роки я взяла участь у віденських змаганнях з арбітражу. Протягом цілого тижня я виступала там і за позивача, і за відповідача в справі з одними й тими самими фактичними обставинами. І оскільки завжди мала чіткі розме­жу­вання: біле/чорне, справедливо/несправедливо, то це мені давалося дуже важко. Однак у процесі справи, представляючи різні сторони, я врешті дійшла до стану, коли вже сама не розуміла, хто правий, а хто ні. Ці змагання сформували мене як адвоката. Раніше я не розуміла, як можна захищати людину, якщо тобі здається, що вона неправа.


Напевно з клієнтами часто-густо складаються дружні стосунки. Чи змогли б Ви спочатку захистити клієнта, а потім працювати проти нього?


Ні, це неможливо! Ба більше, така ситуація заборонена правилами адвокатської етики. Я намагаюся ставитися до клієнтів і свого бізнесу так, як мені б хотілося, щоби ставилися до мене. Адвокат не повинен допускати конфлікту інтересів.


З усіма клієнтами у мене встановлюються довірчі взаємини, і я ціную це більше, ніж можливість заробити гроші. Коли тобі довіряють, це викликає щирі почуття. На жаль, у нас в Україні дефіцит довіри всіх до всіх. Тому якщо вже мені надають кредит довіри, я не хочу його втрачати.


Дух закону

Що таке для Вас «дух закону»? Чи потрібен він і чи можна ним оперувати у професійному середовищі?


Для мене дух закону — найголовніше, що є в законі. Я постійно оперую цим терміном, хоча такі поняття, як дух закону або моральність, часто викликають у наших співвітчизників сміх. Сам по собі закон обмежений — він не може описати всього, передбачити всі ситуації, охопити всі права людини. Тому закон можна порівняти з «ножем», який ми мусимо застосовувати для захисту права, спираючись при цьому на загальнолюдські моральні цінності.


Багато текстів законів розмиті і містять різні трактування. Чи не буває у Вас відчуття, що вони спеціально створюються таким чином, щоб у юристів була робота?


Дійсно, наше законодавство заплутане, однак я вважаю, що воно не найгірше у світі. Загалом можна сказати, що воно прийнятне. Головна проблема полягає не в букві закону, а в принципах його застосування, його тлумаченні. Часто рівень особистості і праворозуміння людей, котрі мають право тлумачити закони, рівень їхньої моралі залишає бажати кращого.


Чи траплялися у Вашій практиці випадки, коли Ви знали, що суддю підкуплено, але змогли змінити рішення?


Навіть до найгірших суддів адвокати можуть достукатися. Це відбувається не завжди, але така ймовірність є. Судді теж люди! Вони можуть помилятися і визнавати свої помилки. У моїй практиці нерідко траплялися випадки, коли початкова заангажованість судді врешті оберталася на мою користь, тому що судді, розібравшись і зацікавившись справою, змінювали своє ставлення до неї.


За які справи Ви б не взялися за жодних обставин?


У будь-якій справі для мене важливо зрозуміти причини вчинків клієнта. Навіть якщо людина винна, для мене важливо самій виправдати її, зрозуміти мотиви. Якщо я виправдаю її власне для себе, то виправдаю і перед усіма, інакше — не досягну потрібного результату.


А чи бувало, що до Вас приходив заможний клієнт і Ви розуміли, що компанія може отримати від співпраці з ним чималу вигоду, але після перших декількох зустрічей усвідомлювали, що не зможете з ним працювати?


Іноді клієнт просто бреше. Однак я розрізняю різні мотиви брехні. Одна справа, коли він бреше задля захисту своїх інтересів, і цілком інша — коли заради наживи. Я не беруся за справи, коли за допомогою моєї компанії під соусом «справедливості» у когось хочуть щось відібрати.


Якою є вартість години Вашої роботи?


Година моєї роботи коштує 250 євро, середня ставка в компанії — 180 євро за годину. Однак у нас завжди були і є низка справ, у яких ми представляємо людей безкоштовно. Наприклад, справа з Міністерством оборони, про яку я вже говорила. Альтруїзм — почуття, що дарує задоволення.


На Вашу думку, якими є витоки нинішньої кризи? І куди ми рухаємося глобально?


Витоки кризи в тому, що світ став занадто матеріальним. Людство сфокусувалося винятково на грошах, і це характерно для багатьох країн і багатьох сфер. Гроші — це важливо і добре, але вони потрібні для того, щоби досягати чогось, розвиватися. Жага наживи призвела до масових спекуляцій світового масштабу. Закономірною реакцією на це і є наша криза.


Мені б дуже хотілося сказати, що світ засвоїв уроки кризи, однак матеріальна спрямованість нікуди не поділася. І це дедалі більше переконує мене в тому, що дуже мало людей у принципі здатні мислити. Люди живуть поведінковими реакціями: прокинувся за будильником, випив кави, пішов на роботу, але не ставлять собі запитання, навіщо і чому вони це роблять, що хочуть отримати в кінцевому підсумку. Це свідчить про те, що їхнє мислення деформоване.


А чого прагнете Ви?


Я хочу вивести на ринок компанію з гарною репутацією, яку поважали б і в Україні, і за кордоном. Компанію, яка б розвивалася і після моєї смерті. Також маю амбіції щодо побудови освітніх стратегій. Мені подобається допомагати студентам, готувати їх до професійних змагань. Найчастіше після цього вони приходять до нашої компанії, з них можна виростити собі заміну.


Нежіноча справа

Як Вам вдається поєднувати такі різні ролі — управлінця, юриста, жінки?


Адвокатський хліб досить важкий, тому що адвокати — люди, які продають своє життя погодинно. Іноді можна прокинутися вночі від того, що розмірковуєш, як розв’язати проблему клієнта; я думаю про своїх клієнтів постійно. Як у тому анекдоті: «Годину писала позовну заяву, а 24 години думала про твої проблеми...» Ужитися з цим можна тільки в разі, якщо постійно змінювати установки, ролі. Щодня, щогодини потрібно пам’ятати, хто ти є конкретної миті: адвокат, управлінець чи колега, начальник, дружина, мати чи донька.


Вам, як керівному партнеру, доводиться іноді керувати своїм чоловіком. Як це вдається?


Чоловік був одним із моїх учителів. Раніше я уявити не могла, що з людиною можна жити в одній родині, працювати в одній компанії і робити все це успішно. Але не можна сказати, що я ним керую. Оскільки ми знаємо свої сильні і слабкі риси, то радше доповнюємо одне одного. Хоч як дивно, незважаючи на те, що ми різні люди, у стратегічних питаннях у нас рідко бувають розбіжності. У нас існує негласний розподіл обов’язків: Андрій відповідає за економічну частину, фінанси, я — за просування бізнесу та добір кадрів. Якби ми змагалися, то особистого життя точно не було б. Вдома я зовсім інша людина: якщо на роботі я залізний адвокат, то в сім’ї готова піти на будь-який компроміс, аби лишень уникнути конфлікту.


Чи згодні Ви з твердженням «усе, що не вбиває, робить нас сильнішими»?


Так, складні справи мене, безумовно, загартували. Я завжди знаходила сили звестися на ноги після падіння. І я завжди вірила, шо в труднощах криються великі можливості. При цьому найважче зберігати власну систему цінностей.


А взагалі, чи жіноча це справа — відстоювати чиїсь інтереси в судах і керувати компаніями?


За великим рахунком — нежіноча. Але ніде в розвинених країнах уже немає інституту сім’ї у звичному розумінні цього слова. Іноді я думаю кинути все і сидіти вдома з дітьми. Але водночас постає питання: якою буде модель поведінки наших дітей? Вони ж бо житимуть в умовах реальності, не в срібному столітті?! Якщо вони бачитимуть маму, яка постійно сидить удома, чи добре це буде для них? Як вони будуватимуть свої моделі поведінки? Особисто я не розумію, як можна не працювати й сидіти в когось на шиї.


Пані Ірино, ми розмовляємо з Вами напередодні зимових свят. Що б Ви побажали нашим читачам у ці дні?


Напередодні Нового року та світлого свята Різдва Христового хочу побажати читачам Business Class здоров’я, злагоди та життя без конфліктів. Я переконана, ми всі маємо цього прагнути!



Оксана Підсуха

Довідка

Ірина Назарова, керівний партнер адвокатської фірми Engarde, заснованої 2009 р.

Народилася 1978 р. у м. Київ.

Освіта: Інститут міжнародних відносин, факультет міжнародного права.

Регалії: включена до списку рекомендованих міжнародних арбітрів Віденського арбітражного суду при Федеральній палаті Австрії. Має низку публікацій у сфері судової практики та міжнародного арбітражу.

Сімейний стан: заміжня, виховує двох синів.

Хобі: німецька екзистенційна філософія, психологія.

Володіє англійською та іспанською мовами.

 


Реклама