Андрій Оністрат.
На городі банкіра
Андрій Оністрат, голова наглядової ради банку «Національний кредит», проміняв затишну квартиру в столиці на заміську оселю та організував на сільських теренах власне рослинно-тваринницьке господарство.
Пане Андрію, Ви можете дозволити собі придбати будь-який продукт у будь-якому магазині. Навіщо знадобилося заводити власне домашнє господарство?
Кожна людина має свої, так би мовити, «пунктики». Мій «пунктик» полягає в тому, що людина має харчуватися з тої землі, на якій вона живе. Тим паче, я маю таку можливість – у мене заміський будинок, багато землі. Я тепло ставлюся до власного господарства: іноді у вихідний день люблю прогулятися фермою, поїсти городини, випити свіже яйце. Ми дуже часто збираємося всією родиною за столом, коли, наприклад, готуємо гуску або кролика. Таким чином ми створюємо сімейні традиції, які мають надзвичайне значення в моєму житті. Взагалі, для мене дуже важливо, де я живу, що їм, як прокидаюся.
Хіба це не для всіх важливо?
Далеко не для всіх. Я помітив, що багато людей керуються нав’язаними ззовні, несправжніми цінностями: гроші, ресторани, Dolce&Gabbana… Я ставлюся до «понтів» дуже скептично. Це не означає, що в моєму гардеробі відсутній одяг відомих брендів, але я не ставлю собі за мету побувати в бутику в перший день продажу нової колекції. Відвертість – моя непереборна риса. Я виступаю проти експлуатації таких слів, як любов, дружба, команда, здоров’я. Завжди треба бути відвертим перед собою. Хочеш бути здоровим – будь ним. Об’їдатися, випивати щодня і при цьому декларувати піклування про здоров’я – безглуздя. Зараз модно говорити про здоровий спосіб життя, це такий сучасний тренд. І люди, які піддаються цьому тренду, насправді часто не розуміють, про що говорять. Я рідко ходжу до ресторанів – не частіше ніж два рази на тиждень. Завжди снідаю та вечеряю вдома, у сімейному колі. Тричі на тиждень обіди мені готує домогосподарка з продуктів із мого городу.
А як сформувалися Ваші переконання?
Я був звичайним українським хлопчиськом, котрого щоліта вивозили на літні канікули до села. Я бачив, як кури несуть яйця, як доять корів і що роблять із молоком, щоб отримати з нього масло або сметану. Втім, коли мені було 25, я вважав себе типовим міським мешканцем, таким собі «сітіменом». Мешкав у розкішній квартирі в центрі Києва, снідав, обідав та вечеряв винятково в ресторанах. У мене були друзі, які жили за містом, я чув від них, що вони ніколи не змінять домівку на міську квартиру. Тоді я їх не розумів. Згодом у мого сина виявили астму, і я вирішив, що, переїхавши за місто, зможу подолати цю проблему. Ми переїхали всієї родиною, і тоді я зрозумів всю принадність «сільського життя». Відтоді минуло 7 років – у Києві я ночував разів із п’ять.
Ви одразу ж після переїзду вирішили організувати власне господарство?
Річ у тім, що я хотів перевезти за місто своїх батьків. Вони – звичайні українці, а звичайного українця тягне до землі. Це наша національна риса, ментальність. На моєму життєвому шляху дуже рідко зустрічалися люди, які були би «не від сохи». У нас мало потомствених інтелігентів, дворян. Здебільшого ми, українці, пов’язані із землею, землеробством. І ми не повинні цього соромитися. Мої батьки мали дачу за 50 км від Києва, вони не хотіли переїжджати, і я їм пообіцяв, що в новому домі буде їм і сад, і город. Зараз моя мама, незважаючи на літній вік, бере безпосередню участь у веденні господарства: збирає вишні, займається вирощуванням розсади, приймає пологи в кіз. І я бачу, що це приносить їй справжнє задоволення. Пам’ятаю, як приїхав із нею до Лондона, зробив екскурсію містом, показав їй пульс цивілізації. Вона на все це подивилася і сказала: «Лондон – це, звичайно, гарно, але в нас у Бобриці краще». Коли я їду з-за кордону і запитую маму, що їй привезти, вона зазвичай відповідає: «Нічого. Я цілком щаслива людина». Для мене це показник того, що я на правильному шляху. Я вже мовчу про харчі. Їхні смакові якості неможливо порівняти ні з чим. Пригадую, як був вимушений провести шість тижнів у Лондоні. Мені передавали туди мамине варення. Це справжній делікатес, лондонці за все життя такого не куштували! Коли я зупиняюся в готелі і, наприклад, зранку мені хочеться з’їсти яйце, то починаю замислюватися: а звідки воно? чим годували ту курку, що його знесла?
Які продукти Ви купуєте в супермаркеті?
Лише ті, яких у нас немає вдома, – телятину, баранину, морську рибу... Вдома в нас є кури, гуси, качки, кролі, кози. Хочу завести свиню, але мене бентежать її розміри. Наша родина досить велика, однак ми стільки м’яса не з’їмо. Нещодавно в мене народилася донька, тому я замислився над тим, щоби придбати корову. На жаль, поки що мені ніде її «ставити», і мама не дозволяє. Ще хочу завести овець. Мій город займає приблизно 20 соток, плюс сад. На городі вирощуємо те, що й будь-яка українська родина, – жодної екзотики. Скажу більше, взимку ми не їмо свіжих овочів, а споживаємо традиційні соління. Зараз для мене поїдання свіжих помідорів узимку – справжня подія!
Чи розглядали Ви можливість інвестування в сільське господарство?
Очолюваний мною банк кредитує сільське господарство. Але я, як приватний інвестор, не став би вкладати в такий бізнес. Я вважаю, що необхідно концентруватися на профільному бізнесі.
Може, Вас могли би зацікавити якісь проекти ферм «здорових продуктів»?
Як банкір, я, звичайно, дивився би на цифри. Але поки що не бачу перспектив таких інвестицій. Узагалі, я не вірю в успіх таких бізнес-проектів. Скоріше за все, грошей на стартап я не дав би. Наприклад, у нас є залишки яєць, і батьки продають їх сусідам – по 8 грн. за десяток. Про дохідність немає й мови! У принципі, в Україні на ринках можна придбати хороші харчі. Звісно, ви не можете бути певні, що вони стовідсотково натуральні. Ви можете бути цілком певні в якості продуктів тільки тоді, коли вирощуєте їх самостійно.
Хто доглядає за Вашим господарством?
З нами живе родина, яка порається по господарству. Я зіткнувся з тим, що сільські мешканці не бажають працювати й заробляти. Пропонував місцевим селянам досить значну зарплатню, але безрезультатно. У мене в банку є робітники, котрі мають вищу освіту, досвід роботи і працюють за ті ж самі гроші. Знаєте, яка зараз концепція життя селян? Приватизувати землю, продати її і на виручені гроші жити. Дуже багато селян зловживають алкоголем, щоранку я бігаю (Андрій займається марафонським бігом – прим. ред.) і спостерігаю жахливі картини пияцтва. Тож нація деградує! Всі родини, що в нас працювали, були не з нашого села, а із Західної України.
На Вашу думку, чи можна подолати цю проблему?
Можна. Для цього повинна існувати державна програма популяризації працьовитості. Необхідно створити нові цінності. Старі цінності зруйнували, а нових не вигадали. У нас немає ніякої ідеології, єдиної ідеї, наші громадяни не знають, чого прагнути.
А Ви би хотіли піти в політику та спробувати змінити ситуацію на краще?
Я спробував одного разу і зрозумів, що цей світ мені чужий. Якщо хочеш змінити світ на краще – почни з себе. Чим я, власне, і займаюся.
Юлія Бєлінська