Натурпродукт
Український ринок органічних продуктів харчування щорічно збільшується вдвічі, а виробники не встигають задовольняти попит. Важко вигадати більш вдалий час для інвестицій в «органіку».
Бурхливий попит
«Я маю традицію: щоранку випиваю склянку парного козячого молока», – розповідає Юрій Сергєєв, засновник компанії «Байрон Агро». Себе він називає не підприємцем, а головою господарства. Його ферма «Вілла Роз», що розташована за 85 км від столиці, працює з осені 2009 р., виробляє та постачає до столу киян органічні продукти харчування. Попит на продукцію шалений: кожного місяця компанія отримує 20‑30 нових замовників. «Виробничі потужності» (120 овець, 50 кіз, 50 корів) не можуть задовольнити потреби всіх охочих споживати натуральні продукти. Річ у тім, що на фермі Юрія виробництво відбувається природним чином – худобу не годують комбікормами, овочі та фрукти здобрюють компостом та гумусом, молочні продукти виробляють уручну. У цьому може переконатися кожен – щотижня на фермі проводяться екскурсії, після яких, до речі, жоден відвідувач не вирушає додому без покупки. Хоча ціни тут набагато вищі за ринкові – курятина коштує 70 грн. за кг, вершкове масло – 180 грн. за кг. Пан Сергєєв – один із небагатьох українських бізнесменів, котрий міцно ухопив тренд зростання попиту на натуральні продукти харчування.
За словами Євгена Милованова, голови правління Федерації органічного руху України, 2008 р. оборот національного ринку органічних продуктів становив 500 тис. євро, 2009‑го – 1,2 млн євро. 2010 р. прогнозується зростання більш ніж удвічі – до 2,5 млн євро. За твердженням Олексія Соломка, керівника напряму «Органіка» компанії «Круп’яний Дім», розвиток ринку органічних круп в Україні дуже стрімкий. Так, цього року обсяг продажів органічних круп «Жменька» зріс на 108% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Тож, незважаючи на кризу та високі ціни, український органічний ринок зростає шаленими темпами. Аналогічну динаміку демонструє органіка в інших країнах. Загалом, за даними Міжнародної федерації органічного руху (IFOAM), світовий ринок біохарчів оцінюється у 50 млрд дол. Найбільше піклуються про здорове харчування у США – за даними Organic Trade Association, 2/3 американських споживачів хоча б інколи купують органічні продукти. Річний обсяг європейського біоринку у грошовому виразі – 11 млрд дол. Наприклад, органіка у Швейцарії займає 35% ринку продуктів харчування, у Німеччині та Австрії – 25%. Останніми роками її частка на світовому ринку зростає на 15‑20% щорічно. В Україні ж, за оцінками «УкрАгроКонсалт», на органічну продукцію припадає всього 0,4% продажу харчових продуктів. Кількість органічних сільськогосподарських угідь поки що становить лише 0,7% загальної кількості. Отже, цей напрям бізнесу в Україні має величезний потенціал! І є всі підстави стверджувати, що зараз ми маємо нагоду спостерігати за народженням нового, можливо, одного з найцікавіших ринків. Особливо якщо взяти до уваги, що маржа у виробництві органічних продуктів у декілька разів вища, ніж у виробництві звичайних.
Труднощі сертифікації
Що ж таке «органіка»? До цієї категорії відносять продукти, виробництво яких пройшло відповідну сертифікацію. Наприклад, органічне рослинництво не припускає використання отрутохімікатів, мінеральних добрив синтетичного походження. Також забороняється використання генетично модифікованих організмів. У тваринництві не дозволяється застосовувати стимулятори росту, гормони та антибіотики. Отже, органічні продукти більш корисні, ніж їхні родичі з «хімією».
За даними Дослідницького інституту органічного сільського господарства (FIBL) у Швейцарії, органічна продукція вміщує на 30% більше вітамінів, мікро- і макроелементів, ніж звичайна. В Україні процедура сертифікації та маркування органічних продуктів законодавчо не врегульована. Тому вітчизняні виробники користуються відповідними постановами ЄС, стандартами Міжнародної федерації органічного руху (IFOAM). Тобто сертифікують продукцію за закордонними нормами, що має свої переваги – надає доступ до міжнародних ринків, де така продукція котирується. За даними Федерації органічного руху України, приблизно 40% вітчизняної органічної продукції відправляється на експорт. Для тих, хто не збирається підкорювати міжнародні ринки, у нашій державі працює Асоціація учасників органічного виробництва «БІОЛан Україна». Вона впроваджує в країні відповідні стандарти на основі базових стандартів IFOAM для фермерів, які реалізують товар лише на внутрішньому ринку.
Для того щоби продукція рослинництва набула статусу органічної, її виробник мусить дотримуватися жорстких правил. Правила виробництва мають застосовуватися до земельних ділянок не менш ніж протягом двох-трьох років, для тварин перехідний період триває від 6 тижнів (для птиці) до 12 місяців (для коней і жуйних тварин, призначених для виробництва м’яса). «Процес сертифікації починається з інспекції, після якої приймається рішення про видачу сертифіката. Щорічно підприємство інспектують і здійснюють перегляд сертифіката, – розповідає Ксенія Гладченко, менеджер з якості «Органік стандарт». – Вартість послуг органу сертифікації розраховується для кожного підприємства залежно від виду діяльності господарства та його розмірів і коливається в межах 3000‑20000 грн.». На думку Олександра Сороки, президента Клубу приватних інвесторів Startup.ua, відсутність національної законодавчої бази є одним із основних чинників, що стримують інвесторів від вкладання капіталу в органічний бізнес в Україні. «Деякі виробники спекулюють терміном «органічний продукт», уводячи в оману споживачів, а такі поняття, як «екологічно чистий», «біо» та «натуральний», стають маркетинговою ширмою масової конвенційної продукції сумнівного походження», – розповідає Сорока. Відсутність сертифікації та маркування на упаковці також є причиною непорозумінь між виробниками та мережевими ритейлерами. Так, у квітні цього року в мережі «Сільпо» з’явилися органічні овочі та фрукти іноземного виробництва. За словами Михайла Дудника, віце-президента з маркетингу групи компаній «Fozzy Group», національні виробники органічних овочів неохоче інвестують у відповідну упаковку й маркування товару. «Без цього досить висока ціна на продукти, які не ідентифікуються як органічні, не викликає в покупців нічого, крім подиву», – коментує пан Дудник.
Ризики та інвестиційний потенціал
Утім, попри труднощі, пов’язані із законодавчою неврегульованістю, ринок органіки привабливий для інвестицій. «Найбільші агрохолдинги незабаром зіткнуться з істотним зростанням витрат на агрохімію, яка руйнує структуру ґрунту, через що витрати на виробництво сільгосппродукції постійно збільшуються», – переконаний Олександр Сорока.
Ще одна причина – підвищення рівня обізнаності споживачів. Згідно з даними дослідження GfK Ukraine, проведеного в усіх регіонах країни наприкінці 2009 р., українці вже розуміють, що таке органічна продукція – про це повідомили 61% респондентів. Споживати її висловили бажання 79% опитаних. На жаль, масове виробництво продуктів харчування стало галуззю харчових сурогатів і харчових добавок, що багатьох не влаштовує. Так, Юрій Сергєєв розповів, що серед його покупців 80% становлять люди з дітьми – батьки, які дбають про здоров’я своїх нащадків.
Вікторія Ле Хак, засновниця мережі Natur Boutique, називає ще одну категорію покупців – літні люди, які скучили за смаком натуральних харчів. Привабливості органічному виробництву додає низька конкуренція, що зберігається на цьому ринку. Зараз в Україні сертифіковано 121 органічне господарство загальною площею 270 тис. гектарів. Структура виробництва залишається незбалансованою – понад 99% цієї землі віддано під рослинництво. До речі, саме через недостатню кількість національних виробників Вікторія Ле Хак була вимушена розширювати асортимент свого продуктового натур-бутика за рахунок екологічних товарів для дому та органічної косметики. «У Європі дуже поширені магазини суто органічних харчів, в Україні ж кількість виробників такої продукції дуже обмежена», – скаржиться вона.
Зараз у країні працює близько 30 інтернет-магазинів, що пропонують органічні продукти, також деякі супермаркети («Фуршет», Delight, Billa) виставляють на полиці органічні товари, але їх обмаль. Обсяги українського виробництва не дозволяють розраховувати на масові поставки і задовольнити попит населення, для якого не є перешкодою навіть доволі висока ціна органічних харчів, що в середньому на 30‑40% вища, ніж на звичайні продукти. А, наприклад, органічні крупи на 100‑200% дорожчі за звичайні. Тож не дивно, що рентабельність у цьому бізнесі висока. Звісно, потенційного інвестора на органічному ринку, як і на будь-якому іншому, підстерігають труднощі. Приміром, із купівлею худоби. За даними Держкомстату, поголів’я великої рогатої худоби в країні скоротилося за січень-травень на 3,2%. Зокрема, поголів’я корів – на 4%. «Якщо ви захочете придбати одночасно 100 українських телят – у вас, скоріш за все, нічого не вийде, – зітхає пан Сергєєв. – Ситуація ускладнюється тим, що корова, так би мовити, довгострокова інвестиція. Я маю на увазі те, що, перш ніж дати молоко, вона повинна досягти хоча б трирічного віку».
Ще один суттєвий ризик – кадровий. Переважна більшість сільських мешканців сидять без роботи і навіть не намагаються її знайти. 
Селян важко змусити працювати навіть за «міські зарплати», тому, наприклад, Юрій Сергєєв бере на роботу нещодавніх студентів із міста. Але подолання всіх цих проблем обертається неабиякою вигодою. Окрім ненасиченого місцевого ринку, на органічну продукцію очікують світові, де також спостерігається дефіцит органіки. Цікавий факт – перші органічні сільськогосподарські угіддя з вирощування зерна з’явилися в Україні 1997 р. Вже 1999 р. це зерно почали експортувати до Європи.Ясна річ, країни ЄС захищають свої аграрні ринки, у тому числі й ринок органічної сільськогосподарської продукції, від іноземної конкуренції. Але, відповідно до умов СОТ, ЄС зобов’язався скасувати експортні субсидії європейським виробникам сільськогосподарської продукції до 2013 р. та обмежити підтримку цієї галузі. Отже, у вітчизняних виробників є шанс виростити «грядку для Європи». Тим паче що, незважаючи на протекціонізм, українська органічна продукція вже продається у країнах ЄС та Близького Сходу, в Японії, США, Канаді. Вирішальний чинник – наявність міжнародних органічних сертифікатів. Гарні перспективи є і на внутрішньому ринку. На думку Олексія Соломка, за 5‑10 років частка органічних продуктів на ринку становитиме 10‑15%. «Як швидко збільшиться кількість органічної продукції на полицях супермаркетів, залежить від того, наскільки швидко виробники зуміють об’єднатися і пролобіювати прийняття єдиних державних стандартів якості такої продукції», – стверджує пан Дудник. Утім, Євген Милованов уважає, що головна проблема не в законах, а в популяризації споживання органічних харчів. Поки що ніхто з виробників масово не рекламує свою продукцію – не дозволяють обсяги виробництва. «Коли обізнаний споживач буде всюди шукати біохарчі, з’явиться і законодавство, і супермаркети почнуть ворушитися в цьому напрямку», – говорить він. До них долучаться і заклади харчування. За словами Ольги Насонової, директора компанії «Ресторанний консалтинг»,в Україні поки що немає ресторанів із винятково органічним меню. До речі, у європейських країнах на заклади громадського харчування припадає 10‑15% реалізації органічних продуктів. Тож не виключено, що і в нас найближчим часом з’являться органічні ресторани, кафе. У перспективність органіки вже повірили найбагатші люди світу. Наприклад, співвласник та президент російської корпорації «Уралсиб» Микола Цвєтков із 2006 р. фінансує компанію «Органік», що виробляє органічну сільгосппродукцію. Також за фінансової підтримки Цвєткова у Москві відкрився перший екосупермаркет «Грюнвальд». І хоча Андрій Оністрат, голова наглядової ради українського банку «Національний кредит», поки що не вважає за доцільне інвестувати в органіку значні кошти (див. стор. 32), досвід пана Цвєткова та інших ентузіастів обов’язково надихне українських бізнесменів
Юлія Бєлінська