Ярослав Заблоцький.
Стартовий капітал у бізнесі –
це сама людина

 

«Якщо доля підносить вам лимон, спробуйте зробити з нього лимонад» – вислів відомого американського психолога Дейла Карнегі вже давно став гаслом сучасного прогресивного світу. Проте не кожен має сили змінити стан речей на свою користь, отримавши такий карнегівський лимон за подарунок життя. І лише одиниці, досягши вершини та попиваючи на ній жаданий лимонад, ставлять перед собою ще складніші завдання. Ярослав Заблоцький вважає, коли Бог дав людині талант постійно йти у фарватері, то треба увесь час рухатися вперед. Не до стовпчика, який зветься маяком, а просто вперед. А ще він переконує, що не варто мріяти, бо коли мрії здійснюються, людина може припинити рухатися далі.

Можливо, Ярослав Заблоцький має рацію, бо сам ніколи не зупиняється на досягнутому, завжди ставлячи перед собою нові цілі. І безперечно реалізує їх у життя. Він – доктор медичних наук, професор, а найперше – власник унікальної та визнаної за одну з найкращих у світі (!) стоматологічної клініки. Проте успішність і всесвітнє визнання прийшли до нього не одразу.

 

Пане Ярославе, Ви розпочинали бізнес з нуля. Без підтримки, за відсутності менеджерських навичок, а головне – без стартового капіталу. Що спонукало Вас до такої ризикованої справи?

 

На початку 90-х років я, асистент кафедри ортопедичної стоматології медичного інституту, шукав свій шлях. Це був час, коли студенти не хотіли навчатися, оскільки після розпаду СРСР не бачили перед собою жодної перспективи. Не було й пацієнтів, адже люди переймалися своїм майбуттям, а не лікуванням зубів. Та й моя зарплата як кандидата медичних наук була усього на 50 купонів більша, ніж у звичайних викладачів. Я не міг просто сидіти і чекати кращих часів. Хотів щось робити, але не знав, що саме. Тоді мені здавалося, що в цій країні майбутнього у стоматології немає.

 

Більшість людей пливе за течією, не намагаючись щось змінити. Боїться ризику, відповідальності...

 

Я ніколи не боявся відповідальності, а завжди чогось прагнув. Спочатку думав про відкриття ресторану. Потім – дискотеки. Ще у 1993 році вирішив поїхати до знайомих з Москви переймати досвід. Купив квиток на літак, домовився, що мене зустрінуть і все покажуть. Але був лютий місяць, за ніч усе завіяло снігом, і я просто не зміг виїхати з дому.

 

Може, це доля втрутилась…

 

Мабуть, що так. А потім ця ж доля звела мене з професором Юрієм Рудавським, тоді ректором Львівської політехніки. Якось я радився з ним, відкривати мені дискотеку чи ресторан. Він переконав мене, що моє майбутнє – винятково стоматологія. І знаєте, я йому повірив. Подав на конкурс і став доцентом, запланував докторську дисертацію, у 35 років почав вивчати комп’ютер, іноземні мови, постійно впроваджував якісь нововведення. Якось зробив бейджики для своїх колег по кафедрі. Зараз на подібну операцію потрібно кілька хвилин, а тоді один бейджик я робив чи не цілий тиждень. Частина колективу від них відмовилась. Потім запропонував колегам купувати одноразові рукавички для лікарів та серветки для пацієнтів, але ніхто не хотів їх купувати за власні кошти. Я уяв­ляв, як має працювати сучасна клініка, але в рамках державної установи втілити це було нереально – кожна людина у колективі думала по-своєму.

 

Я вирішив, що відкрию клініку, де не думатимуть, а робитимуть те, що я скажу. Так у мене виникла ідея створити приватну клініку.

 

Можна сказати, що колеги своїм опором проти нововведень Заблоцького наштовхнули Вас на цю ідею?

 

Так, якби я зміг себе реалізувати як молодий доцент кафедри, то не розмірковував би про приватну практику. Це вже потім я зрозумів, що дорога веде мене не зовсім у медицину. Адже треба купити приміщення для клініки, та і кредит – це не подарунок, його треба віддавати, людей потрібно наймати, платити зарплату, податки. Це вже не медицина. Це бізнес.

 

Та хіба Ви мали кошти на приміщення, обладнання? Як все ж таки вдалося втілити в життя цей задум?

 

Звідки звичайний лікар може мати такі гроші? Я ж не займався торгівлею нафти чи газу. Думаю, що стартовий капітал – це сама людина, якщо йдеться про власну справу. Коли я позичав гроші на купівлю приміщення та ремонт, то розраховував на певний козир – у діловій частині міста приміщення можна було б продати. Та коли підписав контракт на купівлю обладнання, то зрозумів, що дороги назад уже немає – у разі якихось проблем ніхто в Україні не купить такого обладнання навіть за півціни. Та що там в Україні! Як потім з’ясувалося, в той час, як ми купували п’ять стоматологічних крісел S-класу від компанії КаВо, в Берліні було таке лише одне. Ми були першими у світі, хто придбав систему Мультимедія (зовнішня та внутрішньоротова відеокамера та ТВ-монітор, розміщений на стоматологічній установці). Тому дорога була тільки вперед. Це був божий дар, що я відважився на такий фінансовий ризик.

 

Ярославе Володимировичу, у 90-х роках навряд чи були медичні установи, дивлячись на які можна було б сформувати розуміння, якою має бути сучасна клініка. Звідки у Вас ці знання?

 

Я робив цю клініку за каталогами. Якось мій друг привіз з Кельну, з виставки обладнання, дві сумки проспектів. Сказав, ніби в нього є відчуття, що мені це буде потрібно. Я дивився на ті проспекти, як на картинку, і думав, що всі стоматологічні клініки світу виглядають саме так. Каталоги і стали моїм взірцем. Пізніше, коли у вже збудовану та оснащену клініку приїжджали іноземні гості, я дивувався їхнім словам, що подібних закладів у їхніх країнах немає. Я думав, вони мене обманюють, що це слова ввічливості. Згодом, коли я відвідав більше десятка розвинутих країн світу, я зрозумів, що таких клінік є небагато – по кілька на кожну країну. І тепер я знаю, чому.

 

І власне чому?

 

Тому, що ми за точку відліку взяли те, до чого Європа йшла поступово. Ми використали те, що в них було найкраще. Туди додали своїх амбіцій, східноєвропейського характеру. І почали відразу робити якісний продукт, до якого Європа йшла поволі. Їхній верх став для нас відправною точкою.

 

Як гадаєте, змінилося б Ваше ставлення до життя, якби бізнес «прогорів»?

 

Знаєте, я ніколи про це не думав. Я особисто не мав жодних сумнівів. Хоча мені ніхто не вірив, мене називали Титаніком, казали, що ця затія потоне, що в Ук­раїні такі клініки робити передчасно. Але ж бачите, сталося зовсім по-іншому.

 

А як Ваша сім’я? Яку професію обрали Ваші діти?

 

Коли мої діти ще не визначились із майбутньою професією, я мріяв, аби на фасаді моєї клініки було написано «Батько і діти». Це означало б, що в цій сім’ї є традиції. Сьогодні мій син і донька навчаються на стоматологів. Шість років тому моя донька Оленка – професійний музикант, лауреат міжнародних конкурсів – раптом виявила бажання стати стоматологом. Це для мене було приємним шоком. Зараз донька закінчує стоматологічний факультет Ягеллонського університету у Кракові (Польща), 3 роки провчилася у Львові, 2 роки – у Відні. Щоб стати хорошим стоматологом, мій син Олег поступив на перший курс лікувального факультету, проте повинен закінчити ще один – стоматологічний. Я хочу, щоб у них була серйозна освіта – це ж «Батько і діти». Моя дружина Зеновія – професійний музикант і водночас професійний директор стоматологічної клініки. Мій зять Андрій – юрист, намагається стати професійним правником в галузі медицини, зокрема в стоматології.

 

До речі, сім’я Заблоцьких проживає в одному невеликому будинку в передмісті Львова. Пан Ярослав каже, що живе там 17 років. Перед будинком – газони, траву на яких Заблоцький любить косити сам. Зараз подвір’я вкрито снігом, спереду та позаду будинку встановлені стилізовані під українську давнину вози. За маєтком – струмок із перекинутим через нього містком. Сидіти б отак біля нього, дивитися на величаві сосни і зовсім не думати про якийсь там бізнес...

 

Ви – визнаний науковець, власник унікальної стоматологічної клініки, професор, президент асоціації приватно-практикуючих стоматологів України. Над чим Ви зараз працюєте? Які Ваші нові проекти?

 

Хочемо ми того чи ні, але державна стоматологія помирає. На її місце приходить приватна.

 

Проте усі, хто планує відкрити стоматологічну клініку – стоматологи чи бізнесмени – мають про це лише приблизне уявлення. Стоматологія – спеціальність вимушеного попиту, тому в справжньому стоматологічному закладі все повинно бути по-особливому. Ми ж знаємо, як це зробити, і подумали, що нові стоматологічні клініки краще відкривати у співпраці з нами. Саме тому ми оголосили конкурс на право купівлі нашої ліцензії використовувати ім’я «Клініка Заблоцького» як торгову марку на умовах франчайзингу. Ми пропонуємо для продажу такий продукт, як «взірцева» стоматологічна клініка. Це не тільки престижне розташування у своєму місті, не лише найкраще в світі обладнання та інструменти, але в першу чергу – спільна філософія, яка буде притаманна усім клінікам, які працюватимуть під нашим ім’ям.

 

Ярослав ЗаблоцькийЩо Ви вкладаєте в поняття «взірцева» стоматологічна клініка? І яке місце в ньому посідатиме така характеристика як якість?

 

Так сталося, що над цим ніхто раніше не думав. З одного боку, ми маємо в Україні величезні стоматологічні поліклініки, в яких
лікарі не можуть забезпечити персоналізоване лікування окремо взятого пацієнта. З іншого боку, є маленькі приватні кабінети на 1‑2 крісла, що не можуть проводити комплексного лікування за браком необхідного обладнання та наявності спеціалістів. Тому «взірцева» стоматологічна клініка – це, перш за все, мобільна та спеціалізована медична установа, яка здатна забезпечити персоналізоване комплекс­не лікування та профілактику. Лікування у такій клініці проводиться стоматологами-спеціалістами, а не лікарями-універсалами. Подібний заклад складається з 5–6 клінічних кабінетів, амбулаторної операційної, стерилізаційної, рентген-кабінету, почекалень, реєстратури та інших необхідних для такої діяльності приміщень. Штат клініки складає від 25 до 30 працівників, серед яких 8–9 є лікарями-стоматологами. Для втілення такого проекту необхідно виробничу площу, яка, залежно від можливостей реконструкції, перебуває у межах від 300 до 400 кв. м.
Саме за таких умов і можна говорити про якість лікування, адже якість – це не лише бездоганно виконана послуга, наприклад, пломба чи коронка. Якість – це правильна діагностика, комплексний план лікування та динамічне спостереження за його результатами.

 

А що на рівні медицини вирізнятиме Ваші клініки з-поміж інших подібних установ?

 

Майже всі стоматологічні установи нічим не відрізняються, бо усі говорять про широкий асортимент послуг. Ми, напевно, одні з небагатьох у світі, хто працює на обмеженому та водночас оприлюдненому асортименті. Кожна клініка, яка працюватиме під нашим ім’ям, не пропонуватиме людям зубних протезів, які необхідно знімати на ніч. Ми вважаємо, що такі протези принижують гідність людини. Також відмовились від виготовлення мостоподібних протезів (мостів), адже технологія їх виготовлення передбачає пошкодження здорових сусідніх зубів. Наша концепція заміщення відсутніх зубів побудована винятково на імплантації. Ми також відмовляємо пацієнтам у відбілюванні зубів, адже на сьогодні немає науково-обґрунтованих методик, які б доводили безпечність цієї процедури у віддалених термінах.

 

А кому Ви продаватимете Вашу ліцензію? Стоматологам, які вміють лікувати, але не мають грошей, чи бізнесменам, які мають гроші, проте не знаються на медицині?

 

Статистика свідчить, що 95% стоматологів не бажають займатися бізнесом. Вони закохані у свою професію і хочуть працювати лікарями, а не занурюватися у господарську діяльність. Саме тому я очікую, що покупцями нашої ліцензії будуть переважно бізнесмени. Обсяг капіталовкладень, необхідних для реалізації цього проекту, який включає вартість ліцензії, обладнання, меблів та інструментів, без вартості приміщення, становить близько мільйона євро. Подібна інвестиція цілком реальна для підприємців, але для стоматологів – це захмарна сума. Якщо розумно поєднати бізнес і медицину, надати лікарям прекрасне робоче місце, наповнити їх щоденну працю філософським змістом та гарантувати достойну заробітну плату, виграють усі – і бізнесмени, і лікарі, і, що найважливіше, пацієнти. На мою думку, люди повинні лікуватись там, де живуть, а не їздити для цього до інших міст. Я гадаю, що у кожному обласному центрі України є достатньо підприємливих людей, готових вкласти таку суму грошей і стати власниками «взірцевої» стоматологічної клініки. Водночас у кожному такому місті є багато людей, які бажали б там лікуватись.

 

На які країни Ви збираєтесь поширювати продаж ліцензії?

 

Звичайно, ми починаємо з продажу нашої ліцензії в Україні, пізніше в Росії. Та вже в найближчому майбутньому збираємося поширювати нашу марку на усі країни пострадянського простору. В перспективі ми розглядаємо можливість продажу до країн Європи та Америки. Незважаючи на зацікавленість у придбанні нашої ліцензії у США, Німеччині, Польщі та Ізраїлі, ми намагаємось не поспішати. Хоча нам, звичайно, приємно, що люди на основі лише попереднього аналізу вважають наш продукт якісним та унікальним. Також приємно, що відомі світові бренди висловлюють бажання брати участь у нашому проекті. Так, наприклад, компанія КаВо, світовий лідер у виробництві стоматологічного обладнання, надає нашим партнерам 10% знижку на прид­бання свого обладнання у будь-якій країні світу.

 

Ярослав Володимирович поклав переді мною з десяток товстелезних папок, що містили методики, інструкції, схеми, рекомендації, розроблені логотипи – все те, що протягом довгого періоду напрацьовувалося Заблоцьким і його колективом для тих клінік, які незабаром мають з’явитися. Особисто я бачила багато бізнес-планів для різних установ, але настільки детально прописаного й об’ємного – ніколи. Поки пана Ярослава викликали на консультацію до пацієнтів, я гортала сторінки цих фоліантів і оглядала його кабінет. Увагу привернув макет у вигляді блакитної багатоповерхової будівлі з гелікоптером на даху.

 

Ярослав ЗаблоцькийУ Вас на шафі – макет хмарочосу з посадочним майданчиком для гелікоптеру на даху. Чи не розкажете, що це має бути?

 

Цей проект – світовий імплантологічний освітньо-навчальний центр. Його ідея наснилася мені у літаку в Бразилію. Робоча назва – Міжнародний Альянс Імплантологів. Він передбачає будівництво у Києві навчально-медичного комплексу площею від 10 000 кв. м до 20 000 кв. м. Основною особливістю цього проекту є його сконцентрованість винятково на одній дисципліні – стоматологічній імплантації. До неї додаються усі інші складові цього проекту – стоматологічна клініка з операційними та післяопераційними палатами, зуботехнічна лабораторія... Це і міжнародний недержавний центр післядипломної освіти в галузі імплантології, і навчальний центр для партнерів по франчайзингу, для яких, як я вже говорив, стоматологічна імплантація є засадничою клінічної концепції «Клініка Заблоцького»™. Це буде клініка, де надаватимуть допомогу як громадянам України, так і іноземцям, а працюватимуть там провідні фахівці України і світу.

 

Чи можете Ви сьогодні дозволити собі все, що забажаєте?

 

Звичайно, тепер я можу дозволити собі більше, ніж колись. Проте я завжди прагнув більше, ніж міг собі дозволити. Гадаю, що швидше мої бажання формували мої можливості, а не навпаки. До того ж, я завжди мав принципи. Наприклад, усі мої автомобілі завжди були нові. Спочатку це були Жигулі чи не всіх моделей. Потім, у 1993 році, я придбав «FIAT Tempra». В 1995 році я мав «Alfa Romeo 164» – автомобіль представницького класу, в 2003 – «BMW X5», а з 2007 року – «Porsche Cayenne». Але про все це я не мріяв. Я людина, яка, швидше за все, не має мрій.

 

Але ж Ви маєте мрію реалізувати свої проекти?

 

Я не мрію тільки тому, що мрії мають одну погану рису – вони часом збуваються. Я просто роблю свою справу. Я отримую задоволення від процесу, люблю ходити стежками, якими ще ніхто не ходив. Чи міг я, колись радянський лікар, уявити, що матиму власну клініку? А чи міг думати, що матиму найкращу клініку? Це не мрія, це просто наступна ціль. Якби я мріяв лише про власну клініку, то ця мрія давно би збулась, і було б нецікаво.


Спілкувалася Світлана Самохіна

ТА «Аквамарин»