Вишиванка в стилі business-casual

 

Уявіть, що незабаром предметом статусу у бізнес-колах буде не золотий Rolex чи автомобіль Bentley, а наявність у гардеробі дорогого та вишуканого українського національного вбрання.
На ділові зустрічі чоловіки вдягатимуть не костюми від Brioni, а козацькі шаровари з тканим поясом, жупан, сорочку та гетьманську шапку з султаном.
А увечері, в опері, цих чоловіків супроводжуватимуть пані не у вечірніх сукнях з декольте, а в українських вишиванках, червоних чобітках та зі стрічками у волоссі.
Не вірите? А засновник майстерні «Шляхетний одяг» з пошиття українського національного одягу Максим Мостовий переконує у зворотньому.

 

Максиме, розкажіть, як саме виникла ідея започаткування такого, скажімо відверто, нестандартного бізнесу?

 

На свято Водохреща мене запросили на бал до мерії, на якому дрес-кодом був український костюм. Я з цього приводу особливо не переймався і лише в останній день згадав про те, що мій друг, який, до речі, зараз працює етнографом у нашій майстерні, а тоді працював у Музеї Гончара, може щось порадити. Деякі речі він дав мені зі своєї шафи, а дещо ми поночі знімали просто з манекена в одному з музеїв Києва. А коли після вечорниць я повернувся додому, то знайшов у себе в кишені півтора десятка візитівок від різних людей, які або хотіли придбати такий самий одяг, який бачили на мені, або уже бажали брати участь в організації пошиття такого одягу. І я подумав, що коли зумів знай­ти клієнтів на ще невтілену ідею, то вона варта того, аби нею зай­нятись.

 

Усе ж таки, мені здається, аби відкрити подібний бізнес, потрібно мати до нього схильність…

 

Так, я – людина з корінням, всі мої родичі – з села. Причому я виховувався у жіночій сім’ї, бо маю чотирьох сестер. Мабуть, це і вплинуло на те, що я в дитинстві любив вишивати, хрестиком та гладдю, шити з мамою на швейній машинці, плести. Я робив для своїх сестер домашні роботи з трудового навчання. Нещодавно купив в Америці здоровенний набір заполочі, і весь чемпіонат Європи з футболу ми разом із донькою провишивали перед телевізором.

 

Так, але бізнес-ідеї не завжди стають бізнес-проектами, які стовідсотково приносять прибуток. Можна було вкласти гроші у більш певну справу, скажімо, в нерухомість, адже, у Вас є досвід у цій сфері. Або відкрити, наприклад, казино.

 

Рано чи пізно впровадять закони, які чітко регулюватимуть гральний бізнес, і він не приноситиме таких прибутків, як зараз. А ідея з пошиттям українського одягу – це класичний, хрестоматійний приклад бізнесу, з тих, які наводять в інституті.

 

Маєте на увазі вільну нішу на ринку?

 

Точно. Поки в цій справі немає конкуренції, варто цю нішу займати. Ідея цікава ще й тим, що мені не пот­рібно її розвивати або робити їй промоушн. Вона вже є готовим інформаційним приводом, адже, по суті, знаходиться в контексті національної теми, яка сьогодні в нашій країні є надзвичайно популярною. І вона ніколи не втратить своєї актуальності.

 

Але яка б не була ідея, її успіх залежить від професіо­налів, що її реалізовуватимуть. Як вдалося знайти потрібних людей у цій сфері? Сьогодні професійного економіста чи юриста важко знайти, не дивлячись на кількість вишів, які їх готують. А професійних українознавців‑культурологів де брати? Які ще й уміють шити на такому високому рівні?

 

Мені справді пощастило, бо маю приятелів, які доб­ре на цьому знаються. Усі працівники майстерні – великі прихильники своєї справи. Наш дизайнер Людмила брала участь в етноекспедиціях, з яких кожного разу привозила унікальний матеріал. Сиділа там вночі з конспектами, підсвічуючи ліхтариком, перемальовувала якісь надзвичайно цікаві конструктивні варіанти крою, оздоби. Етнограф майстерні Руслан колись пробирався у зону відчуження у пошуках цікавих етнографічних матеріалів з Полісся. До того ж вони активно працюють в музейних фондах як у Києві, так й у регіонах. Тому знанням та професіоналізму цих людей я пов­ністю довіряю.

 

Не боїтеся, що мода на етніку з часом мине? Адже ще вчора дрес-кодом на різних заходах були не національні костюми, а, наприклад, східні чи латиноамериканські. Хто знає, чи не прийде завтра на заміну етнічному вбранню щось інше?

 

2_06Що здоровішою та заможнішою стає нація, то сильніше народ ідентифікує себе з нею, цікавиться та цінує свої корені. Мода на національний стиль ніколи не мине. Ось на Кубі, наприклад, повсякденний одяг – національний, може, тільки трохи адаптований під сучасність. Там навіть таксисти їздять у національному одязі. Причому вони настільки у ньому органічні і прекрасні, що я кубинців по-іншому не уявляю. Думаю, що й у нас також незабаром кожен українець прагнутиме придбати у свій гардероб справжній український стрій. А приводів, аби його вдягнути, вистачає. День Прапора, День Незалежності, День Конституції, вечорниці, Різдво, ті ж весілля та дні народження. Я із задоволенням одягнув би такий костюм на якийсь фестиваль, Казантип, наприклад. Крім того, наша майстерня розробляє сучасний національний одяг, який можна буде вдягти на роботу або в будь-яке інше місце.

 

Тобто Ви справді вважаєте, що українська вишиванка стане casual-одягом?

 

Саме так. Вишиванка – це унікальна річ, я її часто вдягаю на роботу. Купив її у Карпатах на перевалі, вона мені дуже подобається, навіть на футбол можу її вдягти. Немає такого заходу, від якого я відмовився б через те, що на мені національний одяг. Крім того, якщо мати в гардеробі український костюм і його носити, виникає бажання його вдосконалювати. Купити новий аксесуар, нові черевики, запаску або капелюха. Використовуючи та сполучаючи різні етноелементи, такий костюм можна збирати усе своє життя. Він може про щось нагадувати, наприклад, про те, звідки ви родом. У цьому випадку одяг буде таким самим, який носили у регіоні, де ви народились.

 

І хто переважно ваші замовники?

 

Наші клієнти – це депутатський та чиновницький корпус, який відвідує різні заходи. Для них національний одяг – потреба. Вони вдягають українські сорочки під піджак, але це все ж-таки компроміс. Адже така форма не є повноцінним українським костюмом, і вони не дотримуються дрес-коду. Зараз один банкір шиє двадцять один комплект українського костюму для себе та своєї родини, навіть дитини, що народилася лише кілька місяців тому. Серед наших клієнтів – дипломатичні представники та іноземці, які прагнуть придбати сувенір на добру пам’ять про Україну. А в цій країні, повірте, є все, аби хотілося залишити добру пам’ять про неї: теплий клімат, красиві дівчата, колоритна історія. І вони, не маючи вибору, йдуть на Андріївський узвіз і купують там сорочки, пошиті китайцями.

 

Не може бути! Як це – китайцями?

 

У базарний день на Андріївському узвозі ще можна натрапити на сорочки, які бабці виймають зі своїх скринь або шиють самі. А в будній день продають сувенірні вишиванки, які шиють для нас китайські громадяни. Хоча в цій сорочці насправді немає нічого українського.

 

І яка приблизна вартість вашої продукції?

 

3_05Сувенірних комплектів – близько 500 доларів. Повно­цінний костюм – від 3000 доларів. У наборі – взуття, штани, сорочка, жупан, куртасик, пояс, капелюх тощо. Повний сет. Верхньої відсічки у ціні немає, все залежить від роботи та аксесуарів. Для кожної людини створюємо індивідуальний ескіз костюму, можливо, з виїздом до клієнта. Потім відповідно до розробленого макету шиємо взуття, вишиваємо сорочку, тчемо пояс, жупан або накидку з натуральним хутром… Аксесуари в нас також ручної роботи, скажімо, ґудзики виливаємо зі срібла за спеціальною технологією. Ми працюємо з майстрами, які володіють секретними технологіями, що передалися їм від попередніх поколінь. Тільки вони знають, як, наприклад, натягнути шкіру і пошити черевик без жодного шва й оббити його дерев’яними цвяшками в такий спосіб, як це робилося багато століть тому. Або вилити з міді чи латуні оригінальні фібули та інші аксесуари, бо в них збереглися печі та міхи ще з давніх часів. Причому якість продукції така, що, дивлячись на неї у ювелірних магазинах, спеціалісти вважають її фабричною. А, насправді, це – ручна робота, виконана в домашніх умовах. Виходить досконалий за кроєм одяг, наповнений українським, ба, навіть козацьким духом, який ідентифікує людину в сучасному космополітичному світі.

 

А що для Вас означають матеріальні блага? Гроші?

 

Гроші – це не тільки свобода. Якщо мої гроші можуть чимось допомогти друзям та знайомим, я отримую від цього задоволення. Колись у моєму переліку пріоритетів гроші стояли на першому місці, а зараз – у першій п’ятірці, але далеко не на початку.


Спілкувалась Світлана Самохіна